Харлан: я втретє фехтую за “бронзу”, і це просто нічні кошмари
У Франції Ользі Харлан також не вдалося виграти “золото” в особистій першості — єдиний титул, якого їй бракує у списку досягнень, спортсменка вважає цю здобуту “бронзу” особливо цінною.
Про це Ольга Харлан розповіла в ексклюзивному коментарі для Суспільне Спорт у Парижі.
“Я ще не можу зрозуміти до кінця, — ділиться шаблістка. — Мені здається, я буду розуміти після командних [змагань]. Зараз я фокусуюся на команді, це дуже важливо. І дівчата, і я готові, але мені треба трішки часу, щоб відновитися. І після Ігор я вже розумітиму, що відбулося, що це п’ята нагорода. Хоча одразу, коли виграла її, показала “п’ять”. Шокована”.
Ольга зазначила, що дуже змінилася за час перерви між Олімпіадами, яка припала на велику війну в Україні. Тепер у неї на меті був не саме титул олімпійської чемпіонки, а будь-яка медаль головного турніру для країни.
“Ми всі змінюємося, я дуже змінилася за цей час, з початку повномасштабної війни. За 2.5 роки, що були, я не приносила медалі: на чемпіонатах Європи в особистих першостях, на чемпіонатах світу. І мені дуже хотілося з головного старту принести медаль. Тому я думала про яку-небудь медаль, чесно. Але коли це “бронза”, це більш драматично, і вона в мене третя. Те, як я це роблю, взагалі не розумію. Я втретє фехтую за “бронзу”, і це просто нічні кошмари. Ця “бронза” дуже цінна, враховуючи те, через що проходить наша країна. Мені здається, це дуже важливо для всіх нас, для всіх вболівальників, для всіх хлопців і дівчат, які нас захищають”.
Через спогади про невдачу в Токіо перший бій був особливо нервовим для Харлан у Парижі, зізнається медалістка.
“На Олімпіаді дуже важливо пройти перший бій, — пояснює Ольга. — Ти звикаєш до ситуації, до зали треба було звикнути, до емоцій. Треба розфехтуватися. Ну, і, звісно, через Токіо-2020. У мене були флешбеки. Травма є, звісно. Для мене було дуже важливо пройти цей момент. І, як можна було побачити, до чвертьфіналу я вже фехтувала: то вже була Оля”.
Також Харлан відзначила, як складно було пристосуватися до незвичної атмосфери, коли виходиш фехтувати у півфіналі й увесь Великий палац підтримує суперницю-француженку.
“Коли зайшла в залу вперше, сказала: ви що, знущаєтеся? — згадує українка. — Ми, фехтувальники, не звикли до такого, це була неймовірна підтримка. А коли вже фехтувала за “бронзу”, зал підтримував мене і викрикував: “Ольга, Ольга”. І дуже багато було українських прапорів, це приємно”.
