Король, який програв змагання проти часу. Надаль зустрів Джоковича на шляху до пенсії
“Він виграє Ролан Ґаррос 40 разів поспіль. Йому буде 65 років, а він усе одно виграватиме Ролан Ґаррос”… Саркастичне роздратування Ніколаса Альмаґро під час чвертьфінального матчу Відкритого чемпіонату Франції-2008 цілком можна було зрозуміти: суперник дозволив йому взяти лише три гейми, а загалом на тому турнірі не програв жодної партії. Цим суперником був Рафаель Надаль, на ту мить 3-разовий переможець РҐ, який мчав до свого четвертого підряд титулу.
Альмаґро помилився – Надаль зміг тріумфувати на паризькому мейджорі в підсумку “лише” 14 разів, і не всі з них були виграні один за одним. Проте звання “Король ґрунту”, яке доти впевнено носив Бйорн Борґ, уже не могло належати шведові.
Символічно, що ймовірне прощання Рафи з великими турнірами відбулось саме на корті імені Філіппа Шатріє. У 2024-му, після дворічної відсутності, він повернувся на улюблене покриття, щоб у першому ж раунді в трьох сетах (але аж за три години) програти майбутньому фіналістові Александеру Звєрєву. Після тієї гри відбулось зазвичай нечуване для стартового кола, позаяк інтерв’ю на центральній споруді змагань давав не лише переможець, а й переможений. Інший відомий іспанець Алекс Корретха, який висвітлював подію для Євроспорта, розчулився, потім зазначивши, що ніколи не бачив такого прийому публікою гравця, що з’являється на стадіоні.
Однак у своїй промові Надаль тоді не схотів прощатися з Парижем, либонь, пам’ятаючи ще про “міні-Ролан Ґаррос”, як жартівливо прозвали цьогорічний тенісний олімпійський турнір деякі вболівальники. Зустріч із Новаком Джоковичем у другому раунді, що чітко вималювалась після жеребкування, відразу стала чи не найбільш очікуваною подією Олімпіади незалежно від виду спорту.
Рафа (а також Роджер) майже завжди був противагою плюгавому Ноле, не любити якого – ознака доброго тону. Не тільки в Україні, не тільки через деякі сумнівні висловлювання та погляди серба й нібито ненавмисні публічні вчинки його рідних. Безліч зламаних ракеток; дратівливі медичні тайм-аути й гримаси нелюдських страждань, коли не клеїться гра; постійні провокації трибун і жорсткі діалоги з власним боксом, що не спиняються навіть перед аристократичною атмосферою Вімблдона. Мерзенна поведінка пронизує кар’єру Джоковича, але зрештою він завжди цікавиться: “Чому ви вболіваєте проти мене? Я ж стільки всього виграв…”
Їхня 60-та зустріч вийшла приблизно такою, як і чекали. За ігрової переваги нинішнього другого номера світового рейтингу, а також несамовитої підтримки фанами нинішнього сто шістдесят першого. Дива не сталось. Тенісист, що останніми роками більше бореться зі своїм тілом, аніж із суперниками, зазнав поразки у двох сетах, хоча коли в 2-й партії Надаль (не без подарунків опонента) повернувся з 0:4, у багатьох зажевріла надія на повноцінний камбек. Рафа довів, що досі здатний сяяти проблисками колишньої величі, проте лише кільканадцять хвилин за матч… Тепер у цьому протистоянні – 31:29. Мабуть, це остаточний рахунок.
Груба сила, заправлена високим професіоналізмом, гострим інтелектом і відчайдушною готовністю боротися за кожен м’яч, чим славився уродженець Манакора у свої найкращі роки, пробиваються назовні й зараз, у несправедливій реальності, коли час виявився сильнішим. І він, цей час, зверхньо посміхається, коли бачить, як легендарний спортсмен не встигає за темпом та припускається купи невимушених помилок, проводячи 4-годинні матчі проти на 15 років молодших суперників на заштатних турнірах. Але той усе ще знаходить завзятість їх вигравати.
Його ламане повернення після чергової травми змушує зі ще більшим трепетом стежити за кожним виступом, навіть на ATP 250 у Бостаді, куди раніше цього місяця Надаль завітав після 19-річної перерви й мало не “захистив титул”. А емоційна розлучна промова в Мадриді після поразки від Їржі Легечки та те, що відбувалось на трибунах перед матчболом чеха, ще нескоро зникне з пам’яті.
L’hommage du Manolo Santana Stadium pour Rafael Nadal, qui disputait son dernier match officiel à Madrid… La fin d’un règne#Nadal #RafaelNadal #MMOpen #Madrid #tennis #ManoloSantanaStadium #Lehecka pic.twitter.com/htVNb0cnfP
— TennisActu (@TennisActu) April 30, 2024
Рафу почали списувати ще задовго до цього прощального турне. У фінал Australian Open-2022 проти Данііла Мєдвєдєва, де вдалося втекти з 0:2 за сетами, він заходив андердогом. У минулій зустрічі з Джоковичем, на Ролан Ґарросі того ж року, де іспанець граючись прибрав одвічного конкурента на шляху до свого 22-го (рекордного на той момент) титулу Grand Slam, опонента називали великим фаворитом. Та й, ба більше, чвертьфінал проти Тейлора Фрітца на Вімблдоні попрямував не за планом, коли в кінці 5-ї партії Надаль через проблеми з м’язами живота був змушений подавати знизу, але однаково довів поєдинок до перемоги.
Утім, це ж теж ніяка не новина, а частина стилю. “З 2005 року він у кожному матчі грає через біль. Щоразу він виходить на корт і переживає болючі відчуття”, – зізнавався у 2012-му Тоні Надаль, рідний дядько і багаторічний тренер.
На півфінал, проти Ніка Кірйоса, Рафа вже не вийшов, хоч і – нині це прозвучить курйозно – йшов на “календарний слем”…
А восени, коли в Лондоні на заслужений відпочинок проводжали Роджера Федерера, Надаль плакав навіть більше, ніж сам винуватець “свята”. Певно, крім природного жалю у зв’язку із завершенням кар’єри славетного візаві, котрий крізь літа перетворився на хорошого приятеля, він відчував, що скоро й на нього чекає щось подібне.
На момент прощання знаменитий швейцарець уже понад рік не виходив на корт – той вечір на напівтовариському Кубку Лейвера став просто урочистою крапкою.
У сезоні-2024 Надаль теж із боями повернувся в Тур після річної відсутності. Чи зіграє він на US Open – питання відкрите, зате, як каже сам, точно виступить на Кубку Лейвера. Усього втретє, і вперше з того самого вересневого вечора 2022-го, коли було так багато сліз. Як гадаєте, для чого?
Але спершу таки потрібне нормальне прощання із Шатріє. Повноцінне й остаточне, нехай і не в 65 років. Здається, воно ще буде – у межах парного розряду Олімпійських ігор, де король, що “помирає”, пліч-о-пліч грає з тим, хто прийшов йому на зміну…
Андрій Дунець
