Журналіст сайту Olympicgames.com.ua Володимир Варуха поспілкувався з Ігорем Хмарою та дізнався більше про його карʼєру. 

Як ви розпочали займатися академічним веслуванням?

Академічним веслуванням я почав займатися у 2002 році. У хрещеної мого брата був родич, який тренував таких спортсменів. Тоді я нічим не займався, мені було лише 12 років і я вирішив спробувати.

Спочатку мене не хотіли брати, бо я був маленький, але мені сказали ”ходи, може щось буде”. От саме з цього все й почалося.

Коли відбулися ваші перші змагання? Якого результату вдалося досягти тоді?

Перші змагання також відбулися у 2002 році. Тоді ми виступали у вісімці на чемпіонаті Києва. Наскільки памʼятаю, ми зайняли 5 місце з 5, тобто, були останніми.

Що вам найбільше подобається у академічному веслуванні? Чому саме цей вид спорту?

Найбільше мені подобається те, що тренування та змагання проводяться на свіжому повітрі. Також, цей вид спорту розвиває майже всі види мʼязів.

Він допомагає покращувати і витривалість, і силу, і швидкість, а також інші показники. Щоб досягти результату необхідно взагалі розвиватися різнобічно.

Чи пробували ви займатися іншими видами спорту? Якщо так, то якими?

У дитинстві я займався стрибками у воду, а також вчився плавати. Ще трохи займався карате.

На футбол я ходив один день. Пішов тоді на воротаря, побачив, як вони під дощем у болоті вовтузилися і зрозумів, що це не моє.

У період з 2010 по 2012 рік ви виступали у складі збірної Азербайджану. Як так склалося та чому ви вирішили все ж виступати за Україну?

У 2009 році на чемпіонату світу до 23 років мені запропонували зʼїздити, подивитися до збірної Азербайджану. Тоді ми вирішили спробувати з тренером виступати за цю країну.

Однак, я навчався в університеті. Спочатку у Азербайджані мені запропонували одні умови, однак потім не відпускали здавати сесію і навіть не було напарника. Тоді я вирішив, що краще буду навчатися, ніж бути там.

Першим серйозним досягненням у вашій карʼєри можна вважати срібло Універсіади у Казані. Памʼятаєте цей момент? Які тоді були емоції?

У 2013 ми їхали у Казань. Нам з напарником ще видали журнали, де були показані медалі, які вручатимуть призерам тієї Універсіади. Тоді ми мріяли, що нам вдасться їх завоювати на змаганнях.

Коли ми попали до фіналу, то це стало несподіванкою не лише для нас, а й взагалі для всіх, бо розраховували, що може будемо у фіналі В, але про фінал А точно не думали. 

І от вже на самих змаганнях ми відпрацювали на всі 100% та навіть змогли обігнати команди, які були сильнішими за нас. Після фінішу ми взагалі опинилися в певному ступорі, тому що навіть не знали, як відбувається нагородження на міжнародних змаганнях.

Тоді напарник каже мені, що, мовляв, треба їхати на базу і заносити лодку, а я йому сказав, що треба почекати, бо повинна ж бути церемонія нагородження. Загалом, ми були дуже раді і це були неймовірні емоції для нас.

За вашими плечима вже велика кількість турнірів, яке досягнення ви вважаєте найкращим у своїй карʼєрі?

Найбільшим досягненням у своїй карʼєрі я вважаю бронзу чемпіонату світу у 2022 році. 

Тоді почалася війна і ми були на зборах у Болгарії. Було дуже важко, тому що сімʼя знаходилася в Україні, але нам сказали не повертатися додому.

Збірна Болгарії дала нам все необхідне – житло, харчування та все, що треба для тренувань. Ми тривалий час були на зборах, а потім завоювали бронзу чемпіонату світу, яку я вважаю найкращим нашим результатом.

Як оцінюєте свої виступи на Олімпіаді у Парижі? Чого не вистачило?

Ми ліцензію завоювали у цьому році на кваліфікаційній європейській регаті і в принципі були дуже добре готові на регату, хоча й весною виникали проблеми у мого напарника, якому зробили операцію.

Потрібно було готуватися і коли хворів один, то іншому доводилося працювати за двох. Взагалі, після цієї регати у нас пішов певний спад, бо на Олімпіаді ми хотіли досягнути набагато кращого результату, а не 11 місце.

Після цього у нас виникло розчарування, яке дуже-дуже довго тримало. Можна навіть сказати, що й навіть зараз тримає трохи.

Чи плануєте поїхати на наступні Олімпійські ігри до Лос-Анджелеса?

Так, плануємо поїхати на Олімпійські ігри до Лос-Анджелеса. Оскільки нашу парну двійку прибрали, то будуть вводити новий клас – це прибережне веслування. 

Також будемо пробувати без легкої ваги, у важкій. Скоро почнеться чемпіонат України і підготовка до інших змагань. Взагалі, будемо бачити, які екіпажі і намагатимемося відібратися до Лос-Анджелеса.

Ви часто буваєте на змаганнях, через що тривалий час можете не бути вдома. Чи вистачає взагалі часу на особисте життя в такому випадку?

Дуже-дуже важко, особливо під час війни. Оскільки більшість часу ми проводимо за кордоном, а сімʼя знаходиться вдома, в Україні.

Чи впливає війна на вашу підготовку до змагань? Яким чином?

Коли ми знаходимося в Україні, то тут певні труднощі виникають через відключення електроенергії. До прикладу, ми знаходимося на базі і тут вимикають світло. У такому випадку не маємо змоги тренуватися на багатьох тренажерах.

Більшість часу у такому випадку нам доводиться проводити за кордоном, а це також набридає, бо ми фактично сидимо на одному місці. Також відіграє роль і те, що не бачимось з близькими тривалий час і хвилюємось за них. 

Також, переживаємо за хлопців, які захищають нас та воюють проти агресора.

На яких водоймах проходять ваші тренування? Чи є в Україні достатні умови для цього?

Зараз в Україні дозволено тренуватися і змагатися лише в Києві на Матвіївській затоці біля Труханового острову. В інших містах заборонили місцеві адміністративні виходити на воду у цілях безпеки. 

Тому, зараз у Києві тренується багато спортсменів з Запоріжжя, Херсону, Харкова та інших регіонів. Це стосується не лише дорослих, а й також дітей.

Що стосується тренувань за кордоном, то ми переважно проводимо свої збори у Італії та Іспанії. На тих водоймах, де тренуються їхні збірні.

Тривалий час ви виступаєте на змаганнях разом зі Станіславом Ковальовим. А які у вас стосунки поза водоймами? Чи можна сказати, що ви друзі?

Так, ми зі Стасом маємо дружні стосунки. Навіть якщо у нас відпочинок, то ми все рівно спілкуємось, проводимо разом час та товаришуємо. 

Яких успіхів вам хотілося би досягти у академічному веслуванні та що побажаєте молодим спортсменам?

Щодо своєї карʼєри, то тут хотілося би спробувати себе у прибережному веслуванні та стати чемпіоном світу. Також хочеться у важкій вазі довести всім, що ми не слабкі, а навіть сильніші за багатьох інших спортсменів. 

Молодим спортсменам хочу побажати, щоб навіть, якщо у них є невдачі на тренуваннях, чи на змаганнях, щоб вони не залишали цю справу та йшли до своєї мети. Також бажаю успіхів не лише у спорті, а й взагалі у всіх інших починаннях.

Володимир Варуха

<p>The post Історія дня. Веслувальник Ігор Хмара розповів про підготовку в умовах війни first appeared on Олімпійські Ігри Париж 2024.</p>