Сделать стартовой
  Добавить в Избранное
  Главная страница
  Вокруг Пекина-2008
  Архив новостей
  Календарь/Результаты
  Результаты по видам спорта
  Рейтинг по медалям
  ТВ-программа
  Гостевая книга
  Академическая гребля
  Бадминтон
  Баскетбол
  Бейсбол
  Бокс
  Борьба вольная
  Борьба греко-римская
  Велоспорт. BMX
  Велоспорт. Маунтинбайк
  Велоспорт. Трек
  Велоспорт. Шоссе
  Водное поло
  Волейбол
  Гандбол
  Гребля на байдарках и каноэ
  Дзюдо
  Конный спорт
  Легкая атлетика
  Настольный теннис
  Парусный спорт
  Плавание
  Пляжный волейбол
  Прыжки в воду
  Прыжки на батуте
  Синхронное плавание
  Современное пятиборье
  Софтбол
  Спортивная гимнастика
  Стрельба
  Стрельба из лука
  Таэквондо
  Теннис
  Триатлон
  Тяжелая атлетика
  Фехтование
  Футбол
  Хоккей на траве
  Художественная гимнастика
  ВАНКУВЕР-2010
  ПЕКИН-2008
  ТУРИН-2006
  АФИНЫ-2004

Сможет ли Украина взять медали на Олимпиаде Сочи-2014?

Однозначно возьмет
Скорее всего нет


Результаты и отзывы
 29.08.2008 | 17:42:00 | Фехтование
МІЩЕНКО: «Золото» чемпіонкам - до лиця»
Інтерв'ю з президентом Федерації фехтування України
Президент Федерації фехтування України Сергій Міщенко — талановитий науковець, економіст, успішний політик, а ще й вправний бізнесмен. Закінчив з відзнакою середню школу на Рівненщині, потім — факультет міжнародних відносин Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка. Працював за кордоном перекладачем, науковцем. Його захоплюють міжнародні економічні зв'язки, аналітика, статистика. Він — президент компанії «Ілта», яка, між іншим, займається продажем в Україні популярних французьких авто «Пежо». Одразу після здобуття золотої олімпійської нагороди Ольгою Харлан, Оленою Хомровою, Галиною Пундик та Ольгою Жовнір, які перемогли команду шаблісток Китаю, він оголосив про рішення компанії нагородити чемпіонок Ігор автомобілями «Пежо-207». Наводимо найцікавіші моменти нашої розмови із Сергієм Міщенком про радісні, хвилюючі події олімпійського літа...

Вразило все

— Що відчуває президент федерації після такого успішного виступу команди юних дівчат на Олімпіаді?

— У напрузі був від дня відкриття Ігор і до 17 серпня, коли закінчилися змагання фехтувальників. Душею задоволений, але фізично втомлений, нервово виснажений і спустошений. Хочеться трохи відпочити, побути з сім'єю, але через невідкладні справи залишаю, як завжди, все це на потім.

— Сергію Олександровичу, за десять днів після повернення з Пекіна емоції від побаченого трохи вляглись. І все ж: що найбільше вразило вас на XXIX Олімпійських іграх?
— Емоції вгамувати легше, ніж стерти з пам'яті яскраві барви Пекіна. Я не вперше на азійському континенті. Але скажу відверто: такого не те що не бачив, а навіть не очікував побачити. Хіба що могло би колись наснитися.
Казковими і феєричними можна назвати усі Олімпіади. Пам'ятаю величний Сідней-2000, потім чарівні Афіни-2004... Але за масштабністю, яскравістю, неймовірною дивовижністю, чіткістю організації справи Пекін перевершив усі попередні олімпійські столиці. То була справжня казка, але реальна — результат титанічної творчої і натхненної праці сотень тисяч людей.
Я пам'ятаю голоси скептиків, коли Пекін висував свою кандидатуру на проведення Олімпійських ігор 2008 року. Супротивники виставляли різні аргументи — політичні, економічні і навіть погодно-кліматичні. А скількох перешкод зазнали організатори тільки під час запалення і пронесення олімпійського смолоскипа!

Лише з усмішкою можна згадувати усі ті акції. Ігри в Пекіні виявилися організованими найкраще. В їхнє проведення вклали найбільше коштів. І, скажемо відверто: Олімпіада-2008 була того варта. Пекін вразив насамперед масштабами перетворень. Таку кількість новобудов важко було уявити. Як символ кількатисячної величності цього народу — в місті залишився Імператорський палац, якому щонайменше 1500 років, інші фундаментальні споруди. Разом із Великою Китайською стіною вони створюють незабутнє враження.
Не менше вразили й спортивні об'єкти. Багато писалося про стадіон «Пташине гніздо». Такого ще, дійсно, не має жодна країна світу. Хочу наголосити, що весь комплекс «Олімпік грін», до якого він входить, також не має аналогів. Спробували обійти його, але не впорались і за півтори години...

А в цілому в місті, здавалося, що китайці нікуди не поспішають. Просто неба бачили групи людей, які граціозно, натхненно і з великим старанням виконують вправи традиційної гімнастики. Чи не в цьому секрет їхнього довголіття?
На Іграх і довкола них був небачений досі рівень безпеки. Маса доброзичливих волонтерів-добровільців була готова прийти на допомогу будь-кому. Але ми бачили, що багатьом заважав мовний бар'єр.

«На 90 відсотків вірив у перемогу»

—Яку б оцінку ви особисто дали нашим фехтувальницям?

— Ясна річ, найвищу! Золотих медалей українські фехтувальники не здобували з часу XXV Олімпійських ігор у Барселоні-1992. Цікаво, що тоді в команді СНД також був українець — Вадим Гутцайт, який став олімпійським чемпіоном. А нині він — головний тренер нашої збірної.

— Чи могли наші фехтувальники виступити ще краще?
— Думаю, що так. На початку індивідуальних змагань у деяких спортсменів відчувалися скутість, нервовість. Заспокоїлись уже згодом. А коли дівчата-шаблістки здобули золоті медалі, перемігши по черзі сильні команди Росії, Сполучених Штатів і Китаю, бачив, як похнюпилися ті, хто вважалися сильнішими за них, але свої поєдинки програли. Та й чемпіонки, серед яких лідером вважалася 18-річна Оля Харлан, не відразу після старту прийшли до тями. Впевненість у них з'явилася після перемоги над сильною командою росіянок, яким вони досі програвали. У цілому в Пекіні вони перемогли без особливого напруження, вміло подолавши психологічний бар'єр.

—Скажіть відверто, чи вірили ви у цю перемогу?
—На 90 відсотків! Був упевнений, що віце-чемпіонки світу та Європи здатні на більше. Далася взнаки праця всього тренерського колективу, який був упевнений у власних діях і в своїх вихованках. Впевненість від Вадима Гутцайта, Валерія Штурбабіна, Анатолія Шлікаря, Артема Скорохода, Сергія Вачкова передалась і мені.

З чого складався успіх

—Перед Іграми багато говорилося про те, що команду комплектували не з усіх найкращих, що вдома залишилися справді найсильніші. Чому так сталося?
—Я хоч і президент федерації, але у дії тренерів не втручаюся. За професією я — менеджер. Головні та особисті тренери спортсменів краще мене зналися на особливостях підготовки і можливостях кожного кандидата. Тож нащо мені втручатися? Вони повинні знати, хто краще виступить — Козлова чи Жовнір. Я цілком довіряв нашим спеціалістам.

— Давайте зробимо хоч побіжний аналіз розвитку фехтування в Україні...

— Українські фехтувальники на Олімпійських іграх з'явилися ще 1952 року. До цього й опісля були успішні виступи на чемпіонатах Європи та світу. І хоча не було гучних перемог, але сама їхня поява в складі збірної команди СРСР  красномовно свідчила про силу української фехтувальної школи. Незабаром прийшли перемоги і на олімпійських доріжках Григорія Крісса та Віктора Сидяка.
Сильні фехтувальники були у Львові: передовсім В.Андрієвський — ректор інституту, неодноразовий чемпіон СРСР, перші наші олімпійці — І.Комаров, А.Плеханова, М.Андрієвська та Є.Череповський, який здобув «бронзу» на Іграх -1956, а ще В.Станкович та В.Сидяк. А також у Харкові — Г.Водовозов, Л.Авербах, М.Тишко; у Києві — Г.Крісс, Й.Вітебський, С.Парамонов, В.Путятин, В.Биков — ціле сузір'я імен. Це вони передали естафету С.Голубицькому, В.Гутцайту, В. Третяку, Н.Конрад, В.Лукашенку, М.Хворосту та іншим.

—Отже, на перше місце можна поставити спадковість традицій?
— Саме до цього й веду.

— Друга складова успіхів — тренерські кадри. З цим усе в Україні гаразд?

—Якщо за великим рахунком, то ні. Цілі регіони нині працюють без тренерів. Молодь не хоче йти в цю галузь на мізерну зарплату, яка чекає на них у ДЮСПІ. Маємо непоодинокі приклади, коли не можемо налагодити роботу спортивної секції саме через відсутність тренера. Тому найбільша наша турбота — стан справ у розвитку фехтування на місцях, у ДЮСШ. Саме для спеціалістів, які працюють з початківцями і майбутнім резервом, треба створювати належні умови, виробити стимули, дбати про надання молодим спеціалістам житла. Радий, що на це нині спрямовані зусилля Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, на чому неодноразово наголошує міністр Юрій Павленко.

Серед тих, хто працює на високому рівні, ми дуже вдячні Валерію Штурбабіну (Нетішин, Хмельницька обл.), Максиму Парамонову, Дмитру Рейзліну, Гарніку Давидяну, Павлу Гайдаю, Павлу Яковенку, Миколі Горюнову, Олександру Оболенському, Петру Азарченкову, Олексію Бризгалову, Володимиру Станкевичу (Київ), Ірині Одокієнко (Харків), Анатолію Шлікарю, Артему Скороходу, Юрію Марченку, Андрію Мурляну, Олександру Кузьмову (Миколаїв), Миколі Балану, Сергію Секачову (Одеса), Андрію Орліковському, Василю Бусолу (Львів) та багатьом іншим.

— Інша складова, мабуть, фінансове забезпечення?

— Саме так. Якщо графічно відобразити стан фінансування спорту, побачимо криву з багатьма підйомами і спадами. Але перед цією Олімпіадою спортсмени, завдяки допомозі уряду та НОК України, дійсно були забезпечені всім необхідним. Радий бачити раціональне використання потенціалу, вміле витрачання коштів, професійні дії адміністрації. В минулому передолімпійському циклі наші фехтувальники пройшли випробовування на таких змаганнях, про які раніше не могли мріяти.

— А в чому ви вбачаєте перспективу?
— Перш за все, у становленні клубів, розвитку фехтування на місцях, у регіонах. Нам явно бракує сучасних спеціалізованих спортивних залів. Це чи не основний складник майбутніх успіхів. Про це постійно на всіх рівнях ведемо мову, але віз лишається на місці. Але навіть і за таких умов ми на високому рівні провели у Києві в липні чемпіонат Європи, за що дістали схвальну оцінку європейської спільноти. Дасть Бог, приймемо в столиці й чемпіонат світу. Це вже з розряду мрій. А чому б ні?
Пригадую, перед Атлантою-96, коли налагоджували роботу нашої федерації, була маса шалених організаційних проблем. Переймалися статутом, положенням, обранням робочої президії, щоби створити колектив однодумців. Нині все це далеко позаду. Тепер на часі — ефективна, творча робота. Ніхто не заважає — кажуть, що людей учать помилки. Сьогодні, коли прийшов досвід, на нові сходження нас надихають і успіхи на олімпійських аренах Пекіна-2008.
Заспокоєння не буде. Не за горами, впевнений, підкорення нових висот українськими фехтувальниками!


 Людмила МОВЧАН, Анатолій ВОЛОШИН, «Спортивна газета»
 



Версия для печати
 МНЕНИЯ ЧИТАТЕЛЕЙ
Страницы:


Данный обзор не обсуждался.

Ваше имя:

Добавить сообщение:

*Примечание: Для добавления ника в текст сообщения, просто нажмите на него.

  Введите код из четырех цифр с картинки рядом (запрашивается только при первом сообщении):
  Последние новости

13.01.2009 | Борьба греко-римская | Владимир ШАЦКИХ: «На Олимпиаде чувствовал себя новичком»
26.10.2008 | Велоспорт. Трек | Олимпиада в Пекине стала седьмой для Жанни
09.10.2008 | Стрельба | ПЕТРИВ: «В стрельбе можно выступать, пока не надоест»
04.10.2008 | Современное пятиборье | Виктория ТЕРЕЩУК: «Ни один из видов я не завалила»
26.09.2008 | Легкая атлетика | И медалисты, и туристы
25.09.2008 | Спортивная гимнастика | Гимнастический идеал найден
13.09.2008 | Гребля на байдарках и каноэ | ...А испанки плакали
13.09.2008 | Стрельба из лука | РУБАН: «Главная проблема - некуда стрелять»
12.09.2008 | Стрельба | КУКСА: «К Лондону-2012 нужно начинать готовиться сегодня»
11.09.2008 | Борьба вольная | СТАДНИК: «Осознал, что «серебро» тоже благородный металл»
11.09.2008 | Стрельба | АЙВАЗЯН: «Наслаждаюсь статусом олимпийского чемпиона»
06.09.2008 | Вокруг Пекина-2008 | Бессонова и Коробка - чемпионы зрительских симпатий
06.09.2008 | Вокруг Пекина-2008 | СУШКЕВИЧ: «Для нас главное победа, а не участие»
04.09.2008 | Легкая атлетика | Прорвались!
04.09.2008 | Вокруг Пекина-2008 | Жизнь после Пекина


Украина в этом виде спорта не представлена.

При использовании материалов сайта ссылка на www.olympicgames.com.ua (для интернет-изданий гиперссылка) обязательна.
Copyright © 2004 Все права защищены