В дитячому будинку казали, що з нього нічого не буде. Паралімпійський призер Коль розповів про свою карʼєру параплавця

Антон Коль – досвідчений український спортсмен, що займається параплаванням (вид плавання для людей з обмеженими фізичними можливостями). Він здобув 3 срібні та 3 бронзові нагороди на Паралімпіадах у Токіо, Парижі та Ріо у класі S1 (люди, що мають серйозні проблеми з опорно-руховим апаратом). Також він має здобутки на рівні чемпіонатів світу та чемпіонатів Європи. Коль є уродженцем Нікополя Дніпропетровської області.

Журналіст сайту Olympicgames.com.ua Володимир Варуха поспілкувався з Антоном Колем та дізнався більше про його життя та карʼєру.

Як ви розпочинали свою карʼєру у параплаванні? Чому обрали саме цей вид спорту?

У параплаванні я опинився можна сказати випадково. Однак я ще з дитинства мріяв почати займатися плаванням і коли я виховувався у дитячому будинку, то іноді нас вивозили групами до басейну. Особисто мене туди вивезли два рази і сказали, що з мене нічого не буде і припинили це робити по відношенню до мене. 

Однак я на цьому не зупинився і поставив для себе ціль – навчитися плавати. Тому, я тренувався у водоймах, озерах, річках. Було не дуже прикольно, тому що я тонув декілька разів і після цього навіть по півроку не залазив у воду.

Згодом я почав шукати тренера для того, щоб просто поплавати. Тоді мені надали контакт Геннадія Анатолійовича Вдовиченка, з яким ми почали працювати та навіть поїхали на загально-тренувальні збори до Криму. З цього все почалося. 

Чим ви займалися до плавання?

Взагалі я себе бачив у іншій діяльності, адже я за фахом будівельник і у моєму місті навіть є декілька моїх проєктів. 

Однак у 2012 році трапився кризовий момент і я залишився без роботи. Тоді мене ще й вирішили скинути з дитячого будинку до будинку престарілих, адже держава не дуже була зацікавлена в тому, щоб якось облаштувати життя для людей з інвалідністю.

Чи вірили ви на початку своєї карʼєри, що вже скоро зможете завоювати медалі на Паралімпіадах у Ріо, Токіо та Парижі?

Ні, звичайно. Я про таке і мріяти навіть не міг. Коли розпочинав свою карʼєру, думав що декілька років витрачу тут і потім буду займатися іншими справами. Зокрема, будівництвом чи IT-сферою. Але, я точно не думав, що буду завоювати медалі на такому рівні.

Після першої своєї медалі у Монреалі у 2013 році, де я завоював срібло, зрозумів, що можна і тут працювати. Згодом я почав підготовку до своєї першої Паралімпіади у Ріо. Я поклав дуже багато зусиль і я розумів, що зі мною працювало дуже багато людей задля досягнення такого результату.

Яку Паралімпіаду вважаєте найбільш успішною для себе? 

Я все ж таки думаю, що це була Паралімпіада у Токіо. Мені вдалося показати там свій найкращий результат, адже я завоював дві срібні нагороди. 

У Парижі результат був дещо гіршим через усім зрозумілі причини.

Як прокоментуєте свої виступи на іграх у Парижі? Чи задоволені результатами?

Я задоволений результатами, адже я здобув дві медалі. Можливо, хотілося трішечки краще і я знав, що я міг краще, але було дуже складно адаптуватися до басейну і саме в стартовому басейні ми були всього два рази. Я вважаю, що це дуже мало для адаптації до цього басейну. Я зміг прилаштуватися до нього десь під час змагань. 

Взагалі, виникає дуже багато питань з професійної точки зору, адже десь і вода трохи інша, і сам басейн також.

На жаль, на Паралімпіаді у Парижі беруть участь росіяни, що думаєте з цього приводу? Чи провокували вони вас на змаганнях?

Так, на жаль так сталося, але я домігся того, щоб спортсмен з Білорусі не був в моїх запливах. Він закликав до війни та навіть вивозив наших дітей з Херсону. Тому я зробив все, щоб його тут не було.

З приводу інших спортсменів, звичайно, я вважаю, що вони не мали бути на змаганнях бо це цинічно і егоїстично по відношенню до народу України і до всієї ідеології, яку несе сучасна демократія.

Взагалі, найжахливіше, що саме під час проведення Паралімпіади наша країна постраждала від дуже масштабного обстрілу. Це ще й сталося саме в той час, коли я плив.

Дуже важко психологічно змагатися, коли знаєш, що відбувається в твоїй країні. Дуже багато людей загинуло, тому перебуваючи тут, ті здобуті медалі кожен атлет присвячує кожному з українців, які постраждали та тим громадянам, яких, на жаль, вже не повернути.

З ким вам було найважче конкурувати на цих іграх? Яких спортсменів виділили б?

У моєму класі зʼявився сильний представник Польщі – Отовський. Він сильніший, тому звичайно, трохи психологічно мене підсадив. Можливо, саме через це в мене такий результат.

Також є представник Італії Беттела, з якими я конкурую. Тут ми перемагаємо по-черзі, тому я в принципі задоволений взагалі результатами.

Як війна вплинула на вашу підготовку до Паралімпіади?

Було дуже складно готуватися в умовах війни. Біля басейну, де я займався був приліт, тому, звичайно, мені довелося шукати інші умови для підготовки до Паралімпійських ігор у Парижі. 

Це були поїздки до іншого басейну за 30 кілометрів кожного дня, що впливало на форму не найкращим чином.

Кому присвячуєте медалі Паралімпіади у Парижі?

Напевно захисникам і своїй сімʼї, своїй дитині, своєму сину, бо він мене дуже надихає робити велику справу, прославляти нашу країну на міжнародній арені.

Загалом, хочеться усім присвятити, усьому народу, який за нас вболівав на цих іграх.

Чого хотіли б побажати звичайним українцями, які вболівають за вас на іграх?

Насамперед хочу побажати всім міцного здоровʼя, натхнення, щоб вони вірили у перемогу нашої держави, щоб надія в жодному випадку не згасала, адже перемога обовʼязково буде за нами. І всіх від щирого серця обіймаю і бажаю всього найкращого.

Володимир Варуха