Україна – Ірак: дві сторони “позору”

“Діти, ви старалися – і провалилися. Який висновок? Не старайтеся. Ніколи!”

Є підозра, що чимало українських любителів футболу охоче б дослухались до цієї мудрості Гомера Сімпсона і воліли, аби їхня збірна апріорі не могла грати на Олімпіаді. Вони хочуть бути, наприклад, Англією, яка через особливі стосунки із сусідами по Королівству нині майже не бере участі на подібних стартах. Ці добрі люди розмірковують, ніби вони взагалі аргентинці чи іспанці, ніби вони взагалі хоч колись виграли бодай щось: те нам цікаво, а оте — вже ні…

Україна не змогла перемогти Ірак. Звучить страшно. 

Україна програла Іраку. А так ще гірше, й недосвідчений слухач уже не залишає жодних шансів для виправдань. Ми повинні обігрувати їх, бо повинні, і обов’язково маємо робити це впевнено. Тому що!

Окремі шановані фахівці кажуть, що даний турнір нікому не потрібний і ніхто його серйозно не сприймає. Потім деякі з них називають “позором” поразку від такої команди. Запитання “А якої це “такої”?” вони експертно парирують: “Ну це ж Ірак!”. Відтак навіть зізнаються, що самі матч не бачили, зате, авжеж, щиро переконані та переконують інших, що на полі була справжнісінька ганьба.

Проте якщо вийти за межі такого серйозного аналізу, можна зрозуміти, що насправді підопічні Руслана Ротаня грали непогано (місцями ще й добре), і за цю команду на такому непересічному турнірі дійсно хотілось уболівати. За цих іще незіпсованих розмовами про 300 мільйонів та про рівень УПЛ, який вони буцімто давно переросли. Звісно, суданський арбітр, надихнувшись прикладом свого колеги з матчу Гвінея – Нова Зеландія (там бідолашному знадобилося 15 повторів з одного ракурсу, щоб ухвалити рішення про пенальті), відчайдушно намагався спростувати теорію про те, що на великих баталіях можуть працювати геть усі, але його внесок у згаданий “сороміцький” результат навряд чи був вирішальним.

Коментатор матчу Андрій Столярчук у студійній передмові запевнив глядачів, що вміння суперника грати в футбол викликає якщо не гучний сміх, то принаймні легке зверхнє зітхання. Остаточно сумніви в перемозі “синьо-жовтих” він розвіяв, констатувавши, що гравці опонента виступають бозна-де та в казна-яких клубах. На телебаченні цей матч виграли ще задовго до стартового свистка. Десь таке вже було, приблизно в середині червня… 

Після матчу ж зазначений оратор, спантеличившись, що його рішучий прогноз не справдився, здивувався – чому ж, мовляв, наші так психологічно розклеїлися в останні пів години? Перш ніж знов звертатись за відповіддю до поважних знавців, варто спитати, а що українське футбольне керівництво зробило для того, щоб було по-іншому; щоб українські суперпуперклуби, які, здається, Україну люблять лише тоді, коли це збігається з інтересами гаманця, делікатно не наплювали на збірну, котра вперше в історії пройшла на Олімпійські ігри; щоб так звані зіркові легіонери раптом не запхали увесь свій вербальний патріотизм кудись дуже глибоко? Ну, ви розумієте, клуб їх/його нікуди не відпустить, бо на носі ж надважливий тур по США чи неймовірні пригоди в стрічці постів Фабріціо Романо!

Важко уявити більшу честь, ніж представити свою країну на Олімпіаді. У спорті мало що може з цим зрівнятися. Мабуть, Ігри-2024, ще до пуття не почавшись, укотре підтвердили популярне пафосне твердження, що футбол є чимось більшим за спорт. А втім, може, таки меншим?

Істинний “позор” – це не поразка України від Іраку, а те, що Україна (не)зробила для того, щоб її уникнути. Погано, коли до порад мультяшних персонажів дослухаються не лише вболівальники, а й ті, хто перебувають на значних посадах.

Підготовка до Парижа в робочих планах УАФ, схоже, займала не дуже високе місце — десь між поїздкою на Вімблдон і ухваленням судомних рішень про проведення потішних змагань за право замінити в чемпіонаті один (чи то мінус один) фіктивний клуб за лічені дні до старту цього самого чемпіонату. Тому в цій історії, певно, навіть не буде традиційних стурбованих заяв про незворотні висновки, і воно добре, бо ті заяви давно слухати нецікаво, а висновки робити пізно.

Андрій Дунець

Телеграм-канал автора